28 серпня 1926 року Україна була зовсім іншою.
Про це пише Polemika.
Не існувало смартфонів, автомобільних заторів, супермаркетів і цілодобового інтернету. Більшість населення жила в селах, працювала на землі або була зайнята фізичною працею.
Водночас міста швидко змінювалися: розвивалася промисловість, діяла приватна торгівля, відкривалися школи, клуби й читальні.
Але найцікавіше те, що люди 1926 року мали приблизно ті самі щоденні потреби, що й ми: прокинутися, нагодувати родину, заробити гроші, подбати про дітей, зустрітися з близькими й подумати про завтрашній день.
Навигация
Якою була Україна 100 років тому
Почнемо з головного. У 1926 році не вся територія, яку сьогодні називаємо Україною, перебувала в межах УСРР.
Це важливо для розуміння епохи. Українські землі були розділені між кількома державами.
У складі УСРР перебувала більша частина центральних, східних і південних українських земель, тоді як Галичина, Волинь, Буковина, Закарпаття та інші регіони перебували за межами радянської України.
Тому ця стаття передусім описує життя людей в УСРР у кінці серпня 1926 року, хоча багато рис побуту були характерними й для українців по інший бік кордонів.
За переписом 1926 року в УСРР проживало близько 29 мільйонів людей, причому приблизно 81,5% населення мешкало в сільській місцевості, а близько 18,5% — у містах.
| Показник | УСРР, 1926 рік |
|---|---|
| Населення | близько 29 млн |
| Сільське населення | близько 81,5% |
| Міське населення | близько 18,5% |
| Українці | близько 23,2 млн |
| Росіяни | близько 2,63 млн |
| Євреї | близько 1,57 млн |
| Німці | близько 394 тис. |
Отже, якщо уявити «середньостатистичного» мешканця України 1926 року, найімовірніше, це була сільська людина, пов’язана із землею та господарством.
Ранок 28 серпня: день починається дуже рано
Уявімо звичайну українську родину в селі.
Будильника немає. Електричне освітлення є далеко не всюди.
Ритм життя значною мірою визначають сонце, пора року, господарські потреби та робота.
Кінець серпня — особливий час.
На полях і городах багато роботи. Літо поступово добігає кінця, але до зимового спокою ще дуже далеко.
Треба збирати врожай, доглядати худобу, заготовляти харчі.
Ранок міг починатися з найпростіших речей:
- розпалити піч;
- подоїти корову;
- нагодувати худобу та птицю;
- приготувати сніданок;
- перевірити город;
- вирушити на поле;
- виконати хатню роботу.
Для селянської родини 1926 року «робочий день» фактично починався ще до того, як сучасна людина встигла б натиснути кнопку будильника.
Їжа була переважно простою й залежала від достатку конкретної сім’ї та місцевих традицій.
На столі могли бути хліб, каші, картопля, молочні продукти, овочі, сало та інші продукти власного господарства.
М’ясо не обов’язково було щоденною їжею.
Українське село: робота визначала майже все
У 1926 році село залишалося основою життя УСРР.
Офіційні статистичні описи округ, складені саме в цей період, окремо фіксували дані про населення, освіту, охорону здоров’я, сільське господарство, промисловість, транспорт, працю, торгівлю та кооперацію.
Це добре показує, наскільки важливими для тогочасного суспільства були господарство й місцева економіка.
Селянський день залежав від сезону.
У кінці серпня це означало:
- роботу на полях;
- збирання та переробку врожаю;
- догляд за худобою;
- заготівлю продуктів на осінь і зиму;
- ремонт інструментів та господарських споруд;
- торгівлю надлишками продукції;
- хатню працю.
При цьому українське село 1926 року не варто уявляти як повністю відірване від грошей і торгівлі.
НЕП змінив економічне життя: приватна торгівля та дрібне підприємництво були дозволені в певних межах, а на ринках можна було продавати сільськогосподарську продукцію.
А що відбувалося в українських містах
Місто жило зовсім іншим ритмом.
У 1926 році в УСРР активно змінювалася соціальна структура міст.
Зростала роль промисловості, робітників і службовців, а частина населення була пов’язана з приватною торгівлею та підприємництвом.
Міста були дуже різними.
Більшість міського населення жила не в гігантських мегаполісах, а в невеликих і середніх містах.
За даними історико-статистичних матеріалів, 37,3% міських жителів УСРР проживали в населених пунктах із населенням до 20 тисяч, а 33,4% — у шести великих містах із населенням понад 100 тисяч.
Міський ранок міг виглядати приблизно так:
Робітник прокидається у невеликій квартирі або кімнаті, швидко снідає, виходить на вулицю й прямує до підприємства. Поруч уже відкриваються крамниці, їдуть трамваї або інший міський транспорт, люди поспішають у справах.
Звичайно, це реконструкція, а не опис конкретної людини.
Київ 1926 року: місто, де перетиналися різні світи
Особливо цікавим був Київ.
За переписом 1926 року українці становили близько 42,2% населення Києва, росіяни — 24,4%, євреї — 27,3%, поляки — 6,1%. У різних районах міста етнічна картина суттєво відрізнялася.
Київ був багатонаціональним і соціально неоднорідним містом.
Тут жили:
- робітники;
- службовці;
- торговці;
- ремісники;
- представники вільних професій;
- студенти;
- державні службовці;
- приватні підприємці.
За даними тогочасної статистики, у Києві робітники становили близько чверті активного населення, службовці — 26,4%, а приватні підприємці, яких називали «непманами», — близько 14%.
Тож Київ 1926 року був не просто «радянським містом». Це було місто перехідної епохи, де старий побут ще не зник, а новий порядок уже швидко змінював повсякденність.
Що українці носили 100 років тому
Одяг залежав від регіону, віку, професії та достатку.
У селі традиційний одяг ще залишався важливою частиною повсякденного життя.
Вишиті сорочки, спідниці, запаски, керсетки, свити, кожухи та інші елементи традиційного вбрання могли поєднуватися з фабричними речами.
У містах ситуація була іншою.
Робітники, службовці та молодь дедалі частіше носили одяг міського типу.
Цікавим було й те, що вбрання ставало своєрідним маркером соціального становища.
Одяг міг підказати, хто перед вами: селянин, робітник, службовець, торговець чи студент.
Якою мовою говорили українці
Українська мова залишалася мовою переважної частини населення УСРР.
За переписом 1926 року в республіці проживало близько 23,2 млн українців.
Водночас Україна була багатонаціональною: тут жили росіяни, євреї, німці, поляки, молдовани та представники інших народів.
Особливо цікавим був період українізації 1920-х років.
У містах, школах, установах і культурному житті українська мова отримувала значно більше можливостей для використання, ніж у попередні роки.
Проте ситуація сильно відрізнялася залежно від міста, професії, середовища та конкретної установи.
Освіта: школа поступово стає доступнішою
У 1920-х роках влада активно розширювала мережу освіти.
У статистичних описах округ 1926 року освіті присвячували окремі розділи — поряд із охороною здоров’я, господарством, промисловістю та торгівлею.
Для української родини школа могла означати дуже багато.
Дитина отримувала шанс:
- навчитися читати й писати;
- здобути професію;
- потрапити до міста;
- продовжити освіту;
- змінити соціальне становище родини.
Але рівень освіти населення ще залишався проблемою.
Для багатьох дорослих 1926 року вміння читати газету або написати листа було не звичною дрібницею, а важливою життєвою навичкою.
Що люди читали та чим розважалися
Інтернету, телебачення й радіо в сучасному розумінні не було.
Інформація поширювалася через:
- газети;
- журнали;
- книги;
- листи;
- усні розмови;
- збори;
- клуби;
- театральні вистави;
- кіно;
- публічні лекції.
У селах важливу роль могли відігравати читальні та клуби.
У містах люди ходили до кінотеатрів, театрів, на концерти.
Кіно було особливо захопливим нововведенням.
Уявіть людину, яка більшу частину життя бачила світ лише наживо, а потім уперше дивиться на величезному екрані рухомі зображення людей, потягів і далеких міст.
Що купували на ринку
Економічне життя 1926 року було далеко не таким одноманітним, як інколи здається.
У період НЕПу існувала торгівля, працювали кооперативи, а приватні торговці могли вести діяльність у дозволених державою межах.
У статистичних матеріалах округ окремо враховували торгівлю та кооперацію, що показує їхню важливість для економічного життя.
На ринку можна було придбати або продати:
- зерно;
- овочі;
- молочні продукти;
- м’ясо;
- птицю;
- одяг;
- взуття;
- посуд;
- інструменти;
- інші побутові товари.
Для селянина ринок був не лише місцем покупок.
Це був простір соціального життя — місце, де зустрічалися знайомі, обговорювали новини, укладали угоди й дізнавалися останні плітки.
А скільки заробляли
Тут немає однієї цифри, яка описувала б життя всіх українців.
Рівень доходів дуже залежав від професії, місця проживання, регіону та доступу до господарських ресурсів.
Робітник великого промислового підприємства, службовець у місті, сільський господар і приватний торговець жили в абсолютно різних економічних умовах.
Тому порівнювати зарплату 1926 року із сучасною гривнею без урахування цін та структури споживання було б некоректно.
Чим люди пересувалися
Для більшості сільських жителів головним транспортом залишався кінь.
Використовували також:
- вози;
- велосипеди;
- залізницю;
- річковий транспорт;
- автомобілі;
- міський електричний транспорт там, де він існував.
У великих містах транспорт поступово ставав важливою частиною повсякденності.
У Києві, Харкові, Одесі та інших великих центрах міське життя було значно мобільнішим, ніж у селі.
Але поїздка, яка сьогодні займає годину, могла вимагати значно більше часу й планування.
Яким був вечір українця 28 серпня 1926 року
У селі вечір часто означав завершення фізичної роботи.
Після поля люди поверталися додому, годували худобу, вечеряли, займалися хатніми справами.
Потім — розмови.
Про врожай.
Про сусідів.
Про дітей.
Про ціни.
Про владу.
Про те, що відбувається в країні.
У місті вечір міг бути зовсім іншим.
Хтось ішов до кіно, хтось — на зустріч із друзями, хтось повертався після зміни на підприємстві, а хтось працював у крамниці чи майстерні.
Попри величезну різницю між 1926-м і 2026-м, одна річ майже не змінилася: після важкого дня люди хотіли відпочити й поговорити з тими, хто їм близький.
Про що вони мріяли
Це питання складніше за будь-яку статистику.
Офіційні документи можуть розповісти, скільки було шкіл, підприємств, домогосподарств або торгових точок.
Але вони майже не розповідають, про що думала конкретна людина, коли ввечері залишалася наодинці.
Можна лише обережно припускати.
Хтось мріяв про хороший урожай.
Хтось — про новий будинок.
Хтось хотів, щоб діти вивчилися.
Хтось прагнув переїхати до міста.
Хтось хотів відкрити власну справу.
Хтось просто хотів спокійно прожити наступний рік.
Один день — і ціла епоха
Якби ми могли перенестися в Україну 28 серпня 1926 року, найбільше нас, мабуть, здивували б не старі будинки й одяг.
Нас здивував би ритм життя.
Люди вставали рано.
Багато працювали.
Їли переважно просту їжу.
Ходили пішки або користувалися доступним транспортом.
Писали листи.
Купували газети.
Зустрічалися на ринках.
Виховували дітей.
Сварилися і мирилися.
Закохувалися.
Хворіли.
Сміялися.
Боялися.
Планували майбутнє.
Тобто жили.
І саме в цьому полягає головний урок історії повсякденності.
100 років тому українці не відчували себе «людьми з минулого». Для них 1926 рік був просто їхнім сьогоденням — таким самим реальним, як для нас сьогодні 2026-й.
Крім того, з’ясуємо, про себе як перестати відкладати турботу про себе.
